Глава 5

Образи богів

Хто такі боги?

Північна традиція дуже своєрідна і має особливу магічну структуру, унікальну як за складом, так і в плані містичних числових відповідностей. Ототожнити скандинавських богів, наприклад, із грецькими неможливо. Риси подібності між цими двома пантеонами є, але прямих відповідностей немає. По суті, скандинавські божества стоять набагато ближче до вудуїстського лоа* або до сантерійського** орішу***, очищеного від католицьких нашарувань. Одначе, при необхідності я проводитиму відповідності між атрибутами скандинавських та грецьких богів.

Припустимо, що у певний час і у певній точці просторі з енергії сформувалася свідомість і було покладено початок творенню. Відповідно до космічних законів свідомість зазнавала процесів диференціації. На якомусь етапі з’явилися різні класи істот — боги, природні духи, люди та, мабуть, інші, невідомі нам форми життя. Яким чином виділився і розвинувся клас богів загалом?
Усі природно сформовані релігії народжувалися з колективної народної свідомості. Відправною точкою їх розвитку ставали два поняття: Мати-Земля та Батько-Небо. Поступово кожна з цих першооснов додавалася допоміжними іпостасями, які з часом перетворювалися на більш менш незалежні сутності. Так виникав пантеон, що бере початок із двох первозданних сил Природи та що складається з сутностей, чиї особисті атрибути символізували такі природні явища, як, наприклад, грім чи дощ. Дві ці первозданні сили, що спочатку являли собою лише два типи енергії, помалу «обростали» особистими особливостями та відмінними характеристиками.

Як це відбувалося? Давайте уявімо на мить, що ці енергії суть не що інше, як космічні сили, що не мають жодних атрибутів, крім буття та потенціалу до розвитку. Хто чи що надає певної форми цим енергетичним структурам? Зрозуміло, людська свідомість. Розум людини наділив їх формою, а згодом і іменами. В рамках великих спільнот, що складаються з людей зі схожим походженням і схожими умовами життя, розвиваються загальні уявлення про богів, або демонів, або будь-які інші персоніфікації цих первозданних сил. Усі форми життя у всесвіті — варіації цих енергій, що розвинулися на різних рівнях свідомості. Боги — це вищі їхні форми, що склалися за допомогою людського розуму і, своєю чергою, «олюднені», що набули людських особистостей і недоліків. Вони виглядають і поводяться за подобою людей.

Боги могутніші за людей, але не завжди перевершують їх досконалістю. Вони потребують нас не менше, ніж ми їх. У релігії, що природно розвивається, немає місця концепції досконалості. У міру того, як людська свідомість розвивалася, осягаючи навколишній світ, образи богів еволюціонували та ускладнювалися. Кожна людська спільнота, прив’язана до певних природних умов, створювала свої божественні форми. Підкреслимо саме «форми», а не «сутності». Сутність космічної енергії незмінна й універсальна, але інтерпретація її варіюється залежно від середовища, що природно. Концепція єдиної та універсальної божественної форми чоловічої статі завдала чималої шкоди як північним народам, а й багатьом іншим традиційним культурам.

Таким чином, те, що ми називаємо «богами», – це сили, які створили нас і, своєю чергою, створені нами. Це не означає, що боги нереальні й просто породжені людською фантазією. З рівним успіхом можна сказати, що люди нереальні й породжені фантазією богів. Хто ж кого вигадав? Очевидно, перед нами взаємовигідний симбіоз свідомостей. Я твердо переконана, що на відмінному від нашого рівня реальності боги цілком реальні, наділені розумом і здатні приймати рішення незалежно від людської свідомості (у всякому разі — від свідомості однієї, окремо взятої людини).

Теоретично, можна припустити, що вони тією чи іншою мірою виконують волю колективної людської свідомості, діючи в межах сформувавшого їх середовища. Боги керують колективною волею, але водночас виконують рішення, ухвалені цією волею. Це двонаправлений процес. Ймовірно, боги здатні приймати рішення незалежно від індивідуальної людської свідомості, але ухвалити рішення, що суперечить інтересам колективної волі відповідного народу, вони, швидше за все, не в змозі. Це правило працює стосовно всіх богів, по всьому світу, включаючи й богів монотеїстичних релігій. Наполягати на тому, що існує лише «наш бог» і жодних інших богів немає, — явне безглуздя.

Взаємостворення богів та людей – це процес взаємовигідного енергообміну. З цього можна зробити висновок, що бог припиняє своє існування, коли не залишається жодної людини, яка вірить у цього бога. Енергія, з якої він складався, повертається до свого джерела, і надалі з неї можуть виникнути інші божественні форми.
Ця теорія дозволяє уявити у новому світлі міф про Раґнарьок — загибель богів. Боги реальні, але це не означає, що вони статичні та незмінні. У міру того, як розвивається свідомість народу і люди набувають все глибшого й повнішого знання про навколишній світ, еволюціонують і божественні форми, створені цим народом. З часом божественні форми видозмінюються відповідно до змін, які зазнає колективна свідомість народу.

Коли люди переносять якогось із богів у новий, вдосконалений образ чи систему ідей, бог відповідає тим самим, удосконалюючи свідомість народу. Бог розвивається у симбіозі зі своїм народом. Спробую проілюструвати цю теорію, розглянувши для прикладу походження та розвиток найцікавішого та найскладнішого персонажа північної міфології — бога Одіна.

Одін – верховний бог скандинавського пантеону. Багато свідчить на користь того, що спочатку він був досить скромним божеством і пробив собі шлях нагору довгою працею. Спробувавши з’ясувати, як розвивався образ Одіна, ми швидко виявимо, що бог цей не тільки відомий під безліччю різних імен, а й має безліч різноманітних іпостасей і атрибутів, що варіюються від місцевості до місцевості настільки широко, що може здатися, ніби під різними іменами ховаються різні божества, які мають між собою нічого спільного. Однак більшість дослідників вважають, що по суті йдеться про одного і того ж бога або архетипу. Його імена, починаючи від найдавнішого, такі:

• Воданаз (Wodanaz) – у первісних німецьких племен
• Водан (Wodan) – на території Голландії.
• Воден (Woden) – на території Англії
• Одін (Odin) – на території Скандинавії
• Вотан (Wotan) – на території Німеччини

Такими є основні імена, під якими цього бога знали північні народи протягом останніх двох тисяч років. Ім’я Wodanaz — найдавніша форма, що існувала приблизно одночасно з формами імен «Турисаз» і «Тейваз», які належали, відповідно, до Тора та Тюру і збереглися у футарці як імена рун, пов’язаних із цими богами. Отже, у Водана (саме так я вважаю за краще називати його у своїх ритуалах, у згоді з традицією, прийнятою у мене на батьківщині) п’ять різних імен, і асоціації, що виникають у зв’язку з деякими з них, дозволяють відразу ж виявити риси відмінності між варіантами їх носія.

Тож коли ми чуємо ім’я «Одін», уяву малює перед нами образ бога-воїна, покровителя вікінгів. Якщо хтось назве в нашій присутності ім’я «Вотан», ми скажемо собі: «А-а-а! «Кільце нібелунга»! Вагнер!». Але чи багато хто зможе згадати, що Вотан — це, по суті, той самий бог, що й Одін, а сюжет «Кільця нібелунга» запозичений з ісландської «Саги про Вольсунги»?
Щоб уникнути плутанини, я називатиму богів їхніми скандинавськими іменами, оскільки більшість літературних джерел, цитованих у цій книзі, мають скандинавське походження. У деяких ритуалах дуже важливо дотримуватися точності у поводженні з іменами сили. Імена “Водан”, “Воден” і “Вотан” різняться за звучанням, але не за значенням. Однак з ім’ям «Одін» справа інакша. Бувши тотожний Водану, Одін, проте виступає в іншій іпостасі. Одін — це, так би мовити, Водан у поганому настрої.

Водан і Одін — це те саме божество, але в різних іпостасях, і забувати про це не слід. Адже результат магічної роботи часом цілком залежить від того, чи усвідомлюємо ми, до якої саме іпостасі божества звертаємось. Відмінні характеристики Одіна розвинулися, переважно, в епоху вікінгів. А відтоді, як на мене, ролі стихій — чи, точніше, відносини між стихіями — дещо змінилися.

До якої б окультної традиції ви не належали, одне з перших ваших завдань — встановити, яка зі стихій відповідає божеству, з яким ви маєте намір працювати. Серед іншого це необхідно для того, щоб співвіднести обране божество з однією з чотирьох сторін світу. Деякі боги піддаються подібній класифікації легко. Наприклад, якщо я заявлю, що Тор пов’язаний із півднем, навряд чи знайдеться бодай один окультист, котрий зі мною не погодиться. Але з Одіном справа набагато складніша. Іпостасей у нього так багато, що з метою конкретної магічної роботи, зазвичай, доводиться вибирати одну з них.

Водан й Одін пов’язані, головним чином, зі стихією повітря, але Водану також близькі стихії води й, певною мірою, землі. У материкових районах Північної Європи Водан з давніх-давен асоціювався з погодою та врожаєм. (За народним звичаєм, останній сніп колосків після закінчення жнив залишали на полі — як подячний дар за врожай і в їжу Слейпніру, коневі Водана.) Одіну ж, крім повітря, близький вогонь, внаслідок чого він агресивніший за давнього Водана, а стихії води та землі у його образі виявлені дуже слабко. Замислившись над цим, я постаралася виявити причини таких розбіжностей. І ось яких висновків я дійшла.

Зберігаючи постійну сутність, боги, проте, з ходом часів поступово змінюються.

Вони, як і люди, недосконалі, і розвиваються з розвитком своїх шанувальників. Люди, які поклонялися Водану дві тисячі років тому, багато в чому несхожі на людей, які шанують його сьогодні. Отже, змінився Водан. Зі зростанням свідомості народу боги або змінюються та розвиваються, або застарівають та вмирають. Можна згадати, наприклад, що спочатку Водан представлявся як грозовий велетень чи демон на ім’я Воді (Wode), що приблизно перекладається як «лютість». Поступово він знайшов надзвичайно складну особистість і перетворився на мудрого бога-шамана, Водана/Одіна; але люту грозову іпостась він зберіг, хоч вона і відступила на другий план проти нових атрибутів.

Існує дві основні форми релігії: монотеїзм та політеїзм.

Язичництво – релігія політеїстична. На Близькому Сході зародилися три світові релігії. Всі три – монотеїстичні, і дві з них відкрито ворожі по відношенню одна до одної та до всіх прихильників інших переконань. Чому? Спробуємо розібратися.

Припустимо, що на певному ступені еволюції свідомості виникли дві течії, протилежні за своєю спрямованістю: орієнтована на диференціацію і протилежна їй. Остання — спрямована на гомогенізацію та стирання відмінність як між богами, так і між людьми — панувала протягом останніх двох тисяч років, тобто аж до наших днів, коли ми вступаємо в смугу відродження багатьох язичницьких традицій. Звісно ж, що зрештою ідея «єдиного бога всім» обмежує творчі здібності людського розуму.

Але навіщо, взагалі кажучи, потрібні боги?

Людський розум не здатний на безпосередній контакт із космічною свідомістю. Тому він винаходить опосередковані образи. Спостерігаючи за людством загалом і за відмінностями між окремими людьми й групами, ми прийдемо до висновку, що кожен індивід знаходить для себе божество, з яким він може ототожнитися, — божество, яке є ідеальним зразком, на який можна перенести свої вищі устремління і вище Я.

Але у монотеїстичній релігії різноманітності немає. Перед вірянами відкритий лише один варіант вибору: чоловічий авторитарний образ, що нав’язує своїм шанувальникам жорсткий перелік приписів і заборон і утримує їх у підпорядкуванні за допомогою погроз і обіцянок, що ґрунтуються на таких непереконливих з філософської точки зору ідеях, як абсолютне добро та абсолютне зло.

Одна окультна аксіома свідчить: «Усі боги є єдиним богом, всі богині — єдиною богинею; єдина, що присвячує, єдиний, що присвячує».

Помилка монотеїзму полягала не так у прагненні виявити ті більш менш абстрактні першооснови, з яких надалі розвинулися різноманітні божества, скільки в тому, що повернення до цих первопочатків протікало в неврівноваженій формі.

Початок монотеїзму поклав Ехнатон (Аменхотеп IV), єгипетський фараон 18-ї династії,

який спробував протистояти корумпованій ієрархії жадібних жерців. Для цього він провів революційну для свого часу релігійну реформу, заснувавши державний культ єдиного бога — Атона. Тим самим він припустився основної помилки монотеїстичних релігій. Він не віддав належного жіночому початку у божественному. Новонароджений монотеїзм виявився незбалансованою чоловічою релігією. Якби Ехнатон пішов на крок далі та визнав, що «єдине божество» його релігії або поєднує в собі обидві статі, виявлені рівною мірою, або не пов’язане з ідеєю статі взагалі, надалі можна було б уникнути багатьох нещасть. На основі цієї спотвореної концепції монотеїзму згодом сформувалися юдаїзм, християнство та іслам, причому останні дві зародилися як єресі в рамках іудаїстської традиції, яка за допомогою Мойсея розвинулася з культу Атона.

Започаткувавши монотеїзм, Ехнатон зробив одну з найбільш фатальних помилок в історії людської думки — спробу витіснити з Природи жіночий принцип. Так виник розкол між жіночою та чоловічою половинами людської сутності. Кожен із нас частково чоловік, а частково жінка; те саме справедливо і до богів, навіть до таких, як Один або Тор. Сам Ехнатон, мабуть, страждав від психологічних комплексів, пов’язаних зі збоченим сприйняттям жіночої сексуальності. Він послужив прототипом відомого персонажа грецьких міфів — царя Едіпа, образ якого, своєю чергою, почерпнув натхнення відомий батько психоаналізу.

Послідовники язичництва, на щастя, позбавлені всіх подібних безглуздостей. Кожен із наших богів, подібно до нас самих, поєднує в собі добро і зло (хоча і в більш величних масштабах), бо добро і зло поняття самі по собі відносні. Це лише відображення норм, що переважають у тому чи іншому суспільстві в певний період часу, або у свідомості індивіда, якщо йдеться про більш розвинену форму цих понять.

Різниця між асами, ванами й велетнями.

Перш ніж перейти до аналізу магічних принципів, пов’язаних з конкретними божественними формами, і подати читачеві докладні описи окремих богів, необхідно чітко провести різницю між асами, ванами й велетнями. У північній міфології велетні — гірські та вогняні — символізують грубі сили Природи у їхньому первозданному вигляді.

Народи, що населяли в давнину територію Північної Європи, були первісними людьми з анімалістичним світоглядом. Все, чого вони не розуміли, ставало їм або об’єктом поклоніння, або втіленням страху, що вимагають умилостивлених жертв. Найімовірніше, що спочатку велетні були богами цих народів.

Коли розвинулася нова релігійна ідеологія, заснована на поклонінні Землі та культі родючості, ці найдавніші божества стали сприйматися як небезпечні стихійні сили й перетворилися на велетнів – противників богів. Боги ж, чий культ у цей період сформувався у північних земель, були не хто інші, як вани. Поклонятися ванам почали приблизно тоді, коли мисливці та збирачі почали переходити до осілого землеробського способу життя. Таким чином, вани – це божества води та землі.

Аси ж – божества вогню та повітря. Вони, мабуть, з’явилися пізніше за ванів і на інших територіях. Не виключено, що війна між асами та ванами — це відображення народної пам’яті про вторгнення чужинців, культура яких була переважно військовою. Війни — за всіх своїх недоліків — зазвичай спричиняють удосконалення в галузі технології. Отже, цілком імовірно, що велетні були богами кам’яного віку, вани — бронзового, а аси — залізного.

А тепер розглянемо образи богів у контексті магічної практики

та спробуємо встановити, для яких цілей слід закликати до того чи іншого божества і які знаряддя чи предмети озброєння, кольори, стихії, тварини, руни та сторони світла йому відповідають. Образам богинь ми відведемо частину наступного, 6-го розділу, присвяченому жіночим містеріям.
Кожна людина, що закликає до божества, отримує певну відповідь, але в цій реакції у відповідь проявляється тільки та іпостась божества, до якої ми закликали. У загальному вигляді цю реакцію можна так: всякий бог повертає у посиленому вигляді енергію, вкладену у звернення, за умови, що тема звернення узгоджується з характером цього божества (було б, наприклад, безглуздо волати до Марса з благанням про мир чи Венери – З проханням про війну). Почнімо з Одіна.

!!! Доповнення від мене

Важливо:

• Ці переклади не можна буде вважати професійними, оскільки вони робитимуться базово з перекладів на російську і лише спірні/тонкі моменти для мене перекладатимуть з англійської.  Тому все буде у відкритому доступі на сайті.
• Аби моя ініціатива не порушувала законів авторського права, на сайті будуть дуже великі фрагменти, але не книжки в повному об’ємі і я відключу на сайті можливість Сontr+С. По суті цей розділ –  читальний зал бібліотеки, де почитати можна, а забрати з собою – ні))
• Що до збереження моєї енергії за роботу – я буду вдячна вам якщо поділитесь на своїх сторінках посиланням на переклади, які вас зацікавили  – у мережі українського контенту має ставати більше!
• Аби не пропускати оновлень на сайті пропоную вам долучитись до каналу Telegram – сповіщення про нову публікацію  додається туди автоматично: Telegram

* Лоа – в релігії вуду невидимі духи, які здійснюють посередництво між богом і людиною; є аналогом християнських святих.
** Сантерія – це таємна афро-карибська релігія. Незвичне вірування зародилося у 16 столітті шляхом змішування із католицизмом
*** Оріша – божества