Ходила я тут по лісі сьогодні, ну й не можу – дряпає мене потреба історичної та езотеричної 🙂 справедливості) Доповню я таки попередній допис з #браслетзалужного про валькірій згадкою про слов’янську Валькірію. Так, в слов’янському світоустрої теж є))
Ми дуже погано знаємо слов’янистику.
Не збереглись наші “саги” в вирі історичних подій. Позатим, нічого не щезає безслідно. Нам важко вибудувати/дослідити історію/ієрархію/глибинні/сенси богів слов’янського пантеону, але дещо таки маємо. Є імена богів, є символіка через вишивки та археологічні знахідки в кераміці та металі. Лунниці, зірка Лади, зірка(квадрат) Сварога, Свароже коло, печатка Велеса, чертоги…. багатенько всього)
Ну а далі можна вже дивитись на структуру Північного пантеону й відбудовувати свою. Це робота на кшталт прочитання стародавніх письмен, коли серед незнайомих рисочок та крючечків вишукуються схожі у відомих письменах, на тому поволі вираховуються окремі слова й крок за кроком розшифровується вся письменність.
Так от на порівняні Північної(скандинавської) традиції та слов’янської можна помітити схожих богів(тут бог як енергетична структура – канал) та істот, які зорієнтовані на виконання певних завдань Всесвіту та забезпечення роботи світів. Але з акцентами.
На валькіріях то добре помітно.
Важливо ще те, що вона була не служницею богів, сама була богинею – тож вона мала повне право вирішувати долю воїна і битви.
Ще слов’янська Валькірія
– берегиня Вед, має земних помічниць, звичайних дів, яким передає свою силу та магію через волосся. Саме з того з’явився звичай у жінок відпускати коси та не стригти їх у жодному разі, якщо їхній чоловік перебуває в бою.
Знак Валькірії був покликаний охороняти свого власника від злих сил. Причому використовувати його могли не лише воїни. Вважалося, що символ дає додаткову звитягу чоловікові, який його носить, а жінці — додаткове джерело мудрості.
Також цей символ наносили як друк на рукописні книги. Вже після появи писемності та християнської культури цей символ все одно іноді використовували як захист знань.
Він поєднує у собі чотири важливі аспекти військової слов’янської культури:
🔸 Шляхетність. Вважалося, що будь-хто, хто носив цей символ, ставав більш благородним.
🔸 Мудрість. З’являлася здатність мислити та діяти розумно та ясно.
🔸 Справедливість. Для воїна це вважалося найважливішою характеристикою характеру.
🔸 Честь. Здатність відстояти свій народ перед ворогом.
Цей символ вважався захисником роду слов’ян. Війна – це завжди втрати. А валькірія — це символ, який був здатний згладити негативну енергію війни, а також дарувати учасникам боїв спокій, умиротворення та смирення перед битвою. Те саме смирення, яке змушує діяти за честю та совісті незалежно від передбачуваного результату війни.
Загалом, кожен з пантеонів
завжди виконує свою роль, адаптовану по завданнях, сенсах, методах, пріоритетах та механізмах до конкретної території та, як похідного, родових структур аби вибудувати певні ментальності.
Погодьтесь, сувора природа північних народів з їхніми засніженими вершинами й мовчазними фйордами, це про боротьбу, охоту, війну, битви та честь.
Наш ніжний родючий край – історія любові, толерантності, милосердя, честі та волі. Ми – хлібороби, ми сіємо життя, ми цінуємо життя, як результат наших зусиль, результат праці наших рук та нашої душі. Тому ми любимо любити. Але вміємо й палко ненавидіти тих, хто зазіхнув на наше.
Коли ми доведені до краю – немає порятунку нашим ворогам, бо знищуємо чужинців нещадно при цьому продовжуючи палко любити своїх! Озирніться навкруги – хіба ні?)) Біда наших вороженьків, що не розуміють про нас того й у нашій сутності “любов” вбачають слабкість, а не могутню силу… ну того їх і відспіваємо…)
🇺🇦 Волі, Долі, Перемоги!
Будьмо!